Історія міста Харкова

Можливість знімати відео з'явилася лише в 20-х роках минулого століття. Майже відразу ж ми можемо побачити, як виглядав Харків тоді - коли не було реклами, багатоповерхівок, автомобільних пробок, пам'ятників і метрополітену. На жаль, відеозйомка в той час не була доступна звичайним громадянам, тому невеликі ролики, що дійшли до нас, відображають лише радянський ідеалістичний лад. Однак в кадрах, між заводськими буднями робітників , ми можемо розгледіти, яким було наше місто багато років тому.

Яким був Харків майже 100 років тому і що було замість нинішнього парку Шевченка - все це можна дізнатися з нашої підбірки відеороликів про старий Харков.

Взято з матеріалів сайту VGORODE.UA

/Files/images/2016_semestr/273641.jpg

Це цікаво!
Спуск Купецький (Пащенківський, Соборний, Халтуріна)

/Files/images/2016_semestr/универ.jpg

Тротуар захищає, елегантна кована решітка, в цьому ж стилі, над вуличкою кований міст (сьогодні він знаходиться в парку ім. Т.Шевченка). Вдалині видніється Благовіщенський собор.

Спуск бере початок на Університетській гірці від Університетської вулиці, починаючись між площами Конституції і Університетській, біля Успенського собору. Спускаючись, спуск перетинає Клочківську вулицю і закінчується Купецького мостом через річку Лопань.

Згідно енциклопедії, назва міста Харків походить, вірогідно, від річки Харків, хоча російський історик Микола Аристов пов'язує Харків з давнім половецьким поселенням Шарукань в околиці сучасного Харкова. Слід відкинути, як продукт народної етимології, й переказ, за яким назва Харківпоходить від одного з перших поселенців— козака Харка. Археологічні розкопи на території Харкова доводять, що тут було поселення вже за бронзової доби у 2 тисячолітті до Хр.; є також знахідки зіскіфського(6-3 ст. ст. до Хр.) та сарматського (2-1 ст. ст. до Хр.) періодів; в околицях Харкова знайдено ранньо-слов'янські сліди Черняхівської культури (2-6 ст. ст.) та слов.городище Донецьке з княжої доби. Проте, в 12-17 ст. теперішня територія Харкова належала до Дикого Поля, що його опановували половці, а згодом татари.

/Files/images/2016_semestr/200px-Мапа_Харкова_1787_року.JPG мапа Харкова 1787року

Формально Харківщина належала з поч. 17 ст. до Московської держави, але тут не було жодної влади й осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Поставали перші поселення— слободи з російських поселенців, а ще численніші українські поселення втікачів з Гетьманщини й Правобережжя. У середині 17 ст. вони заснували ряд українських поселень на Харківщині (див.Слобідська Україна).

1655 року ватага українських козаків під проводом «осадчого» І.Каркача оселилася поблизу харківського укріплення.1654–1655pp. вважають датою заснування Харкова (Д.Багалій). Козаки збудували оселю довкола фортеці, що вже існувала раніше на височині між р. Харковом і Лопанню, оточеній лісами і болотами. Московський воєводаСеліфонтовпоширив на них свою владу, але у внутрішні справи козацьких поселенців не втручався, і вони рядили свої справи за «черкаським звичаєм». Українські поселенці допомогли збудувати нове укріплення та несли оборонну військову службу. 1655р. в Харкові жило бл. 600 служилих людей, а всього населення бл. 2000. Назагал Харків у 17 ст. був військово-оборонним форпостом та хліборобським містом. Частина мешканців займалася ремеслом і торгівлею і жила на території укріплення, але більшість оселялася вслободахнавколо укріплення й займалася хліборобством. Селяни мали право користуватися землею, займалися ремеслами і зберігали козацькі вольності.

1660–1662рр.— добудовано нове приміське укріплення, а в старій фортеці постали нові військ. (башти, брами, порохівня) й адміністративні («государев» двір й ін.) споруди тацеркви.

У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 ст. поширювалася за pp. Лопань і Харків.

За російсько-шведської війни, у зв'язку з виступомІ. Мазепи й заворушенням донських козаків, Петро І доручив розбудувати харківське укріплення.

/Files/images/2016_semestr/200px-Мапа_Харкова_та_околиць_1863_року.jpg мапа Харкова і навколишніх поселень 1863 року

1724 року Харків уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

Царський уряд почав також накладати додаткові грошові й службові обов'язки на населення, зокрема на козаків-підпомічників, поступово обмежено вибір козацької старшини. Внаслідок призначення царського бригадира при козацькому полку та втручання військового начальства полкова старшина зазнала обмежень. Повинності козаків на користь царської армії ставали щораз важчими.

1732 року була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований 1659–1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. З1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому ч. 5870 козаків. У складі полку було 18 сотень.

Через малу кількість некозацького (російського) населення на території полку 1706 року тимчасово ліквідовано воєводське управління, а влада полкової старшини поширилася на все населення.

Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд. До видатних полковників належалиІ. Сірко, І.Шидловський та ін. Харків був осідком полку майже ціле століття (до1765р.).

Життя в давньому Харкові відзначалося його оборонно-піонерським характером і положенням на степовому пограниччі. Це поступово змінювалося в міру того, як кордон російської держави посувався на південь. Але татари ще іноді нападали на Харків і підміські поселення, грабуючи їхніх мешканців.

Харків'яни брали участь у російських походах на Крим, Азовське море та у Північній війні, як і в російсько-польських конфліктах. Участь у цих війнах поважно підірвала силу Харківського полку і матеріально ослабила харків'ян. Населення також потерпіло від пожежі1733р. та від чуми (1733, 1741).

У подібному стані були й інші полкові осередки Слобожанщини. Але Харків почав серед них вибиватися на передове місце не так своїм адміністративним і військовим значенням, як завдяки вигідному економічному і торгівельному положенню. Водночас місто почало відогравати провідну культ. ролю у цьому прикордонному районі. У 18 ст. розрослися харківські ярмарки (4 рази на рік). Сюди привозили товари з балтицьких портів і центр. районів Росії, з Криму,Херсону, Києва,Польщі,Сілезії, Молдавії.

1726р. білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і середні школи.

1765 року царський уряд скасував полкову самоуправу Харкова, козацьке населення перетворилося у своїй масі на військ. поселенців, і на нього накладено різні податки й інші повинності. З 5 слобідських полків утворено адміністративно-територіальну одиницю— губернію з осідком у Харкові.

1780–1796— замінено губернію на Харківське намісництво, потім знов на Слобідсько-Українську, а з1836р.— на Харківську губернію. Якийсь час, крім губернатора, резидували і генерал-губернатори, які очолювали кілька губерній: Харківську, Полтавську і Чернігівську.

1885 тимчасове генерал-губернаторство скасовано.

/Files/images/2016_semestr/200px-Миколаївський_майдан_у_1840-х_роках.jpgМиколаївський майдан у 1840-х роках /Files/images/2016_semestr/200px-Центр_Харкова_у_1840-х_роках.jpgЦентр Харкова у 1840-х роках

Населення Харкова далі диференціювалося. Частина козацької старшини перейшла в стан російського дворянства, а рядове козацтво було закріпачене; у місті далі зростала верства ремісників і торгівців, поставали цехи.

Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався; за шаблонами будівництва, визначуваними з Петербургу, зведено ряд урядових та приватних міщанських і торг. будинків. На території укріпленого міста збудовано Покровський монастирський собор (1689, зберігся досі), губернаторський будинок (1766— 77), кам'яний корпус «присутствених місць» (будівництво розпочато 1785), Успенський кафедральний собор (1783) з дзвіницею і забудуваннями. На кін.18 ст.в X. було 10 церков, у тому числі 4 дерев'яні. Значний вклад у розбудову Xаркова вніс архітект П. Ярославський.

Кiлькiсть переглядiв: 33